Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Апрель Вторник 25 2017 г. в 9:31

Мені здається, що він от-от заговорить...

Автор: Ольга Нероденко
Источник: www.zoohall.com.ua
Добавлено: 2006-10-12 00:31:54

Мені здається, що він от-от заговорить..."

 


 

Пока материал интервью готовились для печати, произошло печальное событие - любимая собака Богдана Бенюка потерялась. Многие издания уже рассказали об этом. Редакция журнала выражает семье Бенюк свое сочувствие, но хочется верить, что собака найдется. Если кто-то из Вас, дорогие читатели, встретит собаку, позвоните по тел. 246 07 75. Бенюк


- Почнемо з самого початку. Чому Ви вибрали саме цю породу собак? Це свідомий вибір чи випадковість?


- Це абсолютна випадковість. Я сам родом із села і звик до того, що собака повинен бути, але при цьому у нього є своє певне місце. Наприклад, до хати зайти - це свято і тому подібне, тобто він має виконувати функції, які повинен. І я був з таким переконанням абсолютно згоден, поки це щенятко не з`явилось у мене. З`явилось цілком випадково: я поїхав до свого друга, у якого була сука кокер-спаніель, яка мала ось-ось родити. Вона нам дуже сподобалась: така красива, пухната, схожа на плюшеву іграшку, і ми вирішили взяти собі таке ж саме цуценя. Коли щенятка народились і минув якийсь час, я якось приходжу з вистави, а у домі "траур": діти плачуть, а мама їм говорить: "Як татко скаже, так і буде". Виявилось, що потрібно забирати своє цуценя і мама не в захваті від цього, а діти ++ навпаки. Робити нічого, я ж обіцяв. І їхати за щеням довелось мені. Серед усіх цуценят я вибрав того, який підійшов до мене і ткунув носом у мою ногу. Додому їхав у трамваї, засунувши цуцика за пазуху. І все. Тепер він улюбленець номер один.

 

- Існує думка, що американскі кокери дуже своєвільні собаки? Адже, коли виводили цю породу, то мало звертали уваги на характер, і в результаті милі плюшеві іграшки часто виявляються домашніми тиранами, злими кусючками.


- Вони дуже незалежні, надзвичайно віддані, і вже коли когось люблять, то це любов назавжди. В сім`ї вибирають когось одного. Решту членів родини ці собаки просто терплять.

 

- Хазяїн у нього Ви?


- Так, він вибрав саме мене.


- І Ви з ним гуляєте, доглядаєте його, годуєте?


- Ні, гуляють з ним усі, хто має можливість, тим паче, що зараз у мене маленький син. Собака з ним із задоволенням бігає, грається, але коли дома з`являюсь я - все, пес признає тільки мене.

 

- Тепер, будь ласка, "анкетні дані": скільки йому років? Як його звуть?


- Звуть Буньо, йому пішов восьмий рік. Ім`я йому вибрав я, тому що, коли я жив у селі, у моєї бабусі був дворовий такий собака, якого я в дитинстві страшенно любив. У нього була своєрідна риса - він дуже боявся гулу надзвукових літаків, і тому тільки почує їх звук - мерщій тікає додому, де б він не знаходився: хоч за два кілометри, хоч за три. Він так тікав, що тільки курява здіймалась, а вдома обов`язково залазив під ліжко. Так от, його звали Буньо. Це значить, такий набурмосений, насуплений бичок. Може навіть таким собі тугодум. Але це ім`я якось прілипилось до мого песика, все містечко знає його як Буньо, він кругом бігає, створив свій світ, всім цікавиться. Мало того: тепер, коли ми їдемо до себе на дачу, у село, чи до друзів, то з`ясовується, що вже і телят звуть Бунями, і собак, і інших тварин. Така собі спільнота Бунів - ім`я вже пробилося. Крім того собаку треба було називати на літеру "Б" - адже хазяїн Богдан Бенюк.


- Ви себе почуваєте справжнім собачником? Я знаю, що собачники - це певна спільнота, своє коло спілкування.

 

- Ні, я гуляю тільки з Буньо. Ви зрозумійте, що у мене просто немає часу на спілкування з іншими собачниками. Буньо дуже любить їздити у автомобілі. Це дуже кумедне видовисько - висовує морду у вікно, вуха розвиваються по вітру, лоб у нього такий білий і лапки білі, шерсть кучерява. У мене навіть запитують чи не роблю йому хімію.

 

- І що Ви відповідаєте на це?


- Я кажу, що роблю йому не хімію, а фізику.

 

- З ким залишаєте пса, коли знаходитесь у відрядженні?

 

- Він дуже завзятий мандрівник, об`їздив зі мною всю Україну. Де б ми не були - беремо Буньо з собою (одного ж не залишиш). Якось залишили його друзям всього на два дні, але собака дуже страждав, тому тепер він завжди разом з нами. Найкраще він, безумовно, переносить поїзд, але і на машині їздив з нами по 700 - 800 км без зупинок.

 

- Які у нього взаємовідносини з сином?


- Відразу була страшенна ревність. Адже Богдан народився, коли Буньо був повноправним членом сім`ї. І Богдан спочатку не дуже добре до нього відносився: відчувалось, що у нього є нестерпне бажання тріснути собаку палкою по голові. Але тепер, коли Богдан став набагато старшим, пес визнав його. Конфлікт вичерпано.

 

- Розкажіть, будь ласка, яку-небудь цікаву історію, повязану з Буньо.

 

 

- Кумедних історій було багато, але мабуть найбільше запам`яталось, як Буньо мені допомагав мішки тягати. Ви пам`ятаєте, були такі часи, коли треба було обов`язково запасатись цукром, або мукою чи чимось ще. Так от, я привозив додому пятидесятикілограмовий мішок і його треба було протягти через коридор на кухню. Буньо ставав на задні лапи, а передніми штовхвав мішок, дуже старався. Мені тоді здавалось, та й зараз часто здається, що він от-от заговорить. У нас гарні стосунки. Він кругом за мною ходить хвостиком, де б я не був - він поруч.

 

- Існує така думка, що всіх людей на землі можна розділити за характером на "кошатників" і "собачників", а Ви до якої категорії себе відносите?


- Я не можу віднести себе до якоїсь категорії, бо кішок теж люблю. Я все життя жив поруч з тваринами, і дуже поважаю людей, котрі, беручи на себе відповідальність, виховують якусь тварину. В Україні до свійськіх тварин завжди було дуже поважне відношення. На Різдво господар перед тим, як сім`я сідала за стол, обов`язково обходив всю худобу, давав покоштувати святкову кутю, а лише потім вечеряла вся родина. Ця повага до тих, хто годує, захищає, живе поруч виховувалась з дитинства, ця відповідальність повинна бути всередині душі. Я так виростав, тому у мене не має якогось приорітету. Наприклад, взяв собаку і собака для мене - це все, а завтра у мене з`явиться якась рибка і вона тепер для мене - все. У мене нормальні взаємовідносини з тваринами, без перекосів. Я їх усіх люблю, але не наділяю рисами людини, не "олюднюю".

 

 

- А хто купає Буньо, доглядає за шерстю, підстригає?


- Ой, це ціла проблема. Один тримає, другий відволікає увагу, третій миє. "Група захвата " у дії. Він так просто не дається.

 

- Він багато хворів?


- Ні, але один раз перехворів дуже важко. Йому було настільки погано, що він спокійно, не огризаючись, давав собі робити уколи. Але пройшло три дні, трошки відпустило, і вже тоді, коли приходив ветеринар, доводилося і удавку використовувати, і мішка на голову вдягати. Крім того Буньо вивчив запах лікаря, і тільки той під двері - він шасть під ліжко, і спробуй його витягти. Зачиняли усі двері, щоб не втік.

 

- А цуценята були від Вашого собаки?


- Так, двадцять один, дуже гарні. Він з родоводом, але ми в клуб нікуди не ходили, цуценят роздали друзям та знайомим.

 

- Будь ласка, анекдот про собак від Бенюка.

 

- Зустрічаються дві собаки: мастиф і шарпей. Мастиф каже:
- Бачиш який у мене шрам на спині - це ми з хазяїном ходили на ведмідя. А цей шрам на голові бачиш? Це ми полювали на левів у прерії. Я вчепився леву в лапу, потім у горло, тримав, тримав, поки той не здох. А цю дірку бачиш, а цю, а цю?
Хвалиться, хвалиться. Шарпей слухав, слухав, набурмосившись, а потім натягнув собі шкіру на плечі і питає:
- А ти цю дірку бачиш? Так от я через неї какаю.

 

- Розкажіть ще що-небудь цікаве про свого песика.


- Ви знаєте, у відносинах з собакою наступає такий момент, коли і не знаєш, що про нього говорити. Я до нього настільки звик, він член сім`ї, живе поруч, ну що можна багато розповідати про близьких рідних людей, з якими спілкуєшся кожен день?

 

- У Вас ніколи не з`являлося бажання завести собаку іншої породи?


- У мого Богданчика з`являлось. Він мені казав: "Давай продамо Буньо і купимо більшого собаку". Але ж це маленька дитина. У мене, зрозуміло, ніколи таких думок небуло. Буньо - це наш друг, рівноправний член сім`ї. Я не перебірливий, не фанат у плані якоїсь породи (в породах , крім того, зовсім не розбираюсь) мені подобаються і породисті собаки, і звичайні дворняги. Який би не був собака, якщо він дивиться на тебе очами, в яких ти бачиш усю глибину його душі, він заслуговує на повагу і любов до себе.

 

З Богданом Бенюком

спілкувалась Ольга Нероденко


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 2
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.071 сек..