Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Апрель Воскресение 30 2017 г. в 16:0

Артист із Биткова

Автор: Олег УЩЕНКО
Источник: www.ivano-frankivsk.vosvoboda.info
Добавлено: 2006-10-12 00:40:37

Артист із Биткова

Будь-який матеріял про нього не потребує жодної реклами чи якоїсь передмови, бо багато людей знає, що наш земляк Богдан Бенюк - не тільки геніяльний актор (такі дефініції щодо цієї людини давно вже банальні). Він - душа будь-якої компанії, легко і так швидко контактує, що через кілька хвилин ви вже навіть не можете собі уявити, що колись якось жили на світі, не будучи знайомим з цією людиною.

- Як розпочалася кар'єра Богдана Бенюка?

- У кожної людини є маячок - дороговказ у житті. Для мене таким маяком був мій старший брат Петро Бенюк, який вступив у театральний інститут.

Я тоді навчався у шостому класі і з тих пір інакше, ніж артистом, себе не уявляв. Але нічого для того не робив, бо вважав, що артисти не повинні вчитися. Тому я був чистим-пречистим аркушем паперу, який треба було потім ще заповнювати і заповнювати.

- Де ти можеш яскравіше самореалізуватися: у кіно чи театрі?

- Мені однаково цікаво як у театрі, так і в кіно. Навіть проводити концерти і презентації - це теж своєрідний кайф. Недавно я завершив зніматися на "Мосфільмі" у 12-серійному фільмі "Я песне отдал все сполна", де зіграв Леоніда Утьосова. Тепер я вже можу вибирати собі ролі, які до вподоби. Прості епізодики мене вже не цікавлять.

- А в Мотиля?

- Це єдине, де я недавно скривив душею і зіграв епізодичну роль. Мені було дуже цікаво, бо то славнозвісний Мотиль, який знімав "Біле сонце пустелі". А я у нього знімався у двосерійній стрічці "Шишлов" 28 років тому. І він запросив мене зіграти чоловіка головної героїні. Хотілося ще раз пірнути у природу справжнього кінематографа, де вибудовується кадр і деталізується буквально все, а не на швидку руку, як знімають усі ці мильні опери.

- Повідомляли, що ти знімався і за кордоном?

- Я потрапив у німецький серіял "Телефон поліції 101", де зіграв роль парубка з чорнобильської зони, який, аби врятувати хворих дітей, за 1000 марок вбиває дружину мільйонера - щоб купити дітям ліки.

- Колись ти страшенно ображався, коли тобі нав'язували амплуа виключно коміка.

- Бо конкретизація будь-яких амплуа відживає. Такий смішний випадок: Борис Брондуков здобув першу премію на кінофестивалі у тодішньому Ленінграді - його роль в екранізації новели Стефаника "Камінний хрест" було визнано найкращою, і несподівано заявив, що його мрія - зіграти роль Лєніна. І всі поставали на вуха.

- Не той типаж?

- Як Брондуков міг зіграти Лєніна - нонсенс! Наприклад, при моїй статурі я не міг зіграти навіть роль секретаря райкому партії, бо він не міг бути маленьким і грубеньким, а обов'язково високим, струнким і завжди одухотвореним ідеями партії. Ще голову колгоспу мені б зіграти дозволили. Cучасний стержневий ракурс - погляд у душу. І так трапляється, що ця душа знаходить для себе тіло зовсім інших параметрів і розмірів.

- Про тебе розповідають, як про дуже просту і комунікабельну людину, яка запросто і сто грамів у вокзальному буфеті наллє...

- Страшенно не люблю, коли нормальних обдарованих людей порівнюють зі "звйоздамі", місяцями чи сонцями.

- Чому?

- Бо це неправда - зорі є тільки на небі.

- А як тоді називати всіх тих гонорових понтовщиків?

- Сволочі і педерасти, і все... Бо якщо людина інфікована величезною самозакоханістю - це неймовірно погана властивість. Кожна людина створена Господом Богом, тому вона є цікавою вже сама собою. І до будь-кого треба ставитися так, як би ти хотів, щоби ставилися до тебе. А коли ти сам ганяєш понти, то довкола тебе збиратимуться такі ж понтовиті люди і тоді зникає просто нормальне спілкування.

- Але є люди, які без тих понтів просто не можуть підтримати свій імідж.

- Який імідж?

- Наприклад, генія чи інтелектуала...

- Уяву про митця створюють його роботи. Мені треба просто грати на сцені, а з цього складеться мій імідж. Хтось просто роздуває свій імідж, купує його за гроші чи завдяки знайомствам. Якщо людину кілька разів показали "па тєлєкє" чи в "ґазєтах", то це ще не означає, що вона - "звєзда". Ці зазвіздені звізди нікому не потрібні.

- На малу батьківщину тягне?

- Пишаюся, що походжу з села Биткова Надвірнянського району. Мене страшенно вражає, коли кажуть: я з Івано-Франківська, а потім сором'язливо пояснюють, що не з самого Івано-Франківська, а з села. То чому ти тоді кажеш, що ти з Івано-Франківська? Та скажи відразу, що ти з села - у цьому нічого поганого немає! Пишаюся, що у спорудженні церкви є і моя частка праці.

- До кого туди їздиш?

- На жаль, мама вже померла, але залишилася хата. Навіть сьогодні там ночував. Таке враження, що мама просто десь на хвильку вийшла і ось-ось повернеться. Тобто все залишилося, як воно було, і в цьому так само є величезний кайф: саме та віддушина, яка сидить у нас дуже глибоко. Якщо у людині цього немає, то вона безбатченко.

- Кажуть, що діти публічних людей сприймають славу батьків часами навіть болісно?

- Я того не відчуваю. Старша донька вже є кандидатом філософських наук. Менша закінчила Києво-Могилянку і працює редактором на телебаченні. Раніше працювала у команді Ольги Герасим'юк, а тепер на ICTV. А Богдан Богданович Бенюк ходить до другого класу.

- А дружина?

- Моя дружина Уляна - дуже порядна і гарна жінка, яка закінчила медінститут і працює провізором. З нею я познайомився ще у дитячому садочку, бо вона теж з Биткова. Ми ходили до одного класу, але абсолютно не звертали увагу одне на одного.

- А коли саме ти сп'янів від романтичних почуттів?

- На першому курсі приїхав як великий "кіноартіст" на літні канікули, а вона приїхала як майбутній великий провізор, і в нашім серці сє зашкробала любов. Далі були два роки перельотів до Львова на здибанки, так одружилися, понароджувалися діти і, слава Богу, живемо, хоча за всіма гороскопами ми навіть не маємо права перебувати разом на площі 25 гектарів. Вже 30 років як ми разом.

- Як ти ставишся до вічно стурбованих грішми? Я про тих, кому все мало і мало.

- Гроші не повинні бути на першому місці. Вони не мають бути орієнтиром, бо якщо у тебе склалося все правильно і добре, то вони приходять наче самі собою - попутний атрибут діяльности.

- На Прикарпатті ти вже перетворився на той самий маячок, про який згадував. Молоді земляки чекають від тебе на поради.

- У тім-то і річ, що ніхто не знає, куди треба йти і що треба робити, бо всіх веде Божа рука. І обставини мають складатися так, аби у тій галузі, до якої ти маєш хист, ти міг реалізуватися. А це вже Божа милість.

- Що ти робив для того, аби стати сьогоднішнім Бенюком?

- Передусім треба ніколи не припиняти вчитися. От мені зателефонували з Києва і питали, чи то правда, що я зараз студент? Так, я зараз заочно навчаюся на економічній кафедрі театрального університету.

- І як сприймають в авдиторіях такого суперстудента?

- Як перевірку з міністерства культури. А за рівнем відвідуваности лекцій я втираю носи студентам, які шлангують. Навіть ректор пожартував, що в його закладі професори і студенти трапляються в одній особі.

- Як ти ставишся до тих "творчаків", які для апломбу чи то для дешевої реклами мало не заперечують класику?

- Якби не було класики, то не було би буяння для фантазій. Он Жолдак бере класичну річ і починає з неї знущатися. Класичні чи традиційні речі мають право на життя поза чиїмись хотіннями. Саме вони є тим набором мистецьких ходів, які потім приносять світову славу.

- Що для тебе є ознакою професіоналізму?

- Люблю точний показ душевних переживань. Це дуже легко впіймати: коли артист виходить на сцену і раптом він не світиться, то глядач перестає ним цікавитися. Значить, це або нафталін, або "ліва" людина у нашій професії. Артист мусить втягувати глядача у свої проблеми.

- Ти часто відвідуєш церкву?

- У неділю - обов'язково, а в будні - коли випадає нагода вирватися.

- Любиш попоїсти?

- Лікарка мені порадила зашити рот. Часами примушую себе поголодувати, бо надіюся стати таким же струнким, високим і талійовим, як Анатолій Хостікоєв. Так я себе гіпнотизую цілий день. Потім приходжу додому, випиваю пляшку пива, відкриваю холодильник і зжираю половину припасів. Далі страшенно через те мучуся і картаю себе, аж поки не засинаю.

 

Розмовляв Олег УЩЕНКО.


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 2
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.036 сек..