Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Май Воскресение 28 2017 г. в 4:6

ВЕЛИКІЙ ЧАЙЦІ - ВЕЛИКЕ ПЛАВАННЯ

Автор: Ірина Вратарьова
Добавлено: 2008-08-14 22:16:10

24, 25, 26 та  27 серпня Театральна компанія „Бенюк і Хостікоєв”  у приміщенні Театру ім. Лесі Українки представить на розсуд публіки прем’єру  музично – драматичної фантазії „ЗАДУНАЄЦЬ ЗА ПОРОГОМ” за мотивами опери Семена Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”. Напередодні цієї події Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв відхилили завісу театральної таємниці.

- „Задунаєць за порогом” – ця назва змушує зупинитися біля афіші і знову її перечитати. Чому саме такий лінгвістичний перевертень  і як він  пов’язаний з інтерпретацією твору?

Анатолій Хостікоєв: Одна з причин появи «Задунайцяза порогом» – репертуарна політика театральної компанії. У нас є комедія – «Сеньйор з вищого світу», драма – «Про людей та мишей», рок-опера «Біла ворона» та вистава «Швейк», яку я не беруся визначити за жанром – кожний глядач сприймає її по-своєму. Якось подивившись у Київському оперному театрі «Запорожець за Дунаєм» прийшло рішення зробити музично-драматичну виставу за мотивами цього геніального твору в якому закладена дивовижна позитивна енергетика. Почали думати про п’єсу і запросили до співпраці Богдана Жолдака. Це було десь два роки тому. І в результаті нашої співпраці з’явилась назва «Задунаєць за порогом»

Богдан Бенюк: Від назви Задунайської Січі пішло так – чоловік, що знаходився там називався задунайцем. Він був вигнанцем – знаходився за порогом своєї рідної хати. Назва розшифровує велику кількість думок, які виникають у людини, яка хоч трохи знає історію. Ця перефразована назва страшенно нам припала до душі. Задунаєць – козак, що знаходиться за порогом своєї рідної землі та прагне повернутися на свій батьківський поріг, повернутися додому. Це найважливіша думка, яку ми хочемо вивести у своїй виставі і сподіваємось, що так і буде. Сам сюжет, написаний Гулаком-Артемовським у ХІХ столітті, з’явився в той час, коли ставлення до української культури було, м’яко кажучи, недоброзичливим. Фабули вимушено робили лубочними. Під час постійних територіальних війн, які були між Росією і Туреччиною – це був традиційний драматургічний матеріал не найвищої якості.

- І все ж глядачі Санкт-Петербургу і Москви були здивовані появою «Запорожця за Дунаєм». Саме цей твір назвали першою українською оперою, а один з критиків взагалі висловив у своїй статті думку, що ця вистава ознаменувала пробудження самосвідомості  українського народу.

Богдан Бенюк: Без сумніву це стало мистецьким проривом, так само, як «Енеїда» родоначальника нової української літератури Котляревського. Ми вже з сучасних позицій можемо оцінювати «Запорожця…», говорити про можливість новітньої інтерпретації. Отже ми посідали і почали думати як же зробити так, щоб було цікаво не лише з історичної, а й з сьогоденної точки зору. Ми мали робити так, щоб не опустити планку, яку встановили самі для себе попередніми виставами.

- Чому ви написали у афіші, що це музично-драматична фантазія?

Анатолій Хостікоєв: Є факти які історично підтверджені і про які доречно говорити у виставі. В опері є чудова музика, але важко зробити дійовий аналіз лібретто, розказати – що там відбувається. Ми нафантазували що Султан має українське коріння, звідси знання української мови та українських пісень. Адже Роксолана була дружиною Султана Сулеймана. У них були спільні діти. Таким чином якась частина української крові там залишилась безумовно. Роксолана – непересічна історична особистість. Вона залишила свій слід в історії Туреччини. І хороший і не дуже. 

Богдан Бенюк: : Роксолана ж розповідала дітям казки … Про «Івасика – телесика» точно згадувала! І ми нафантазували таким чином, що цей Махмуд ІІ, який є історичною особистістю, є нащадком Роксолани. Принаймні так могло статися.

Анатолій Хостікоєв: Я звернувся до свого товариша – історика Олександра Бобишкіна: „Порахуй мені по хронології – чи так могло бути”. І він сказав що дійсно – це цілком можливо. Але зрештою, це наша фантазія. І на цю фантазію ми запрошуємо глядача. Дуже добре вистава розкладається по ролях. Зрозуміло що Карась – Богдан Бенюк.

Богдан Бенюк: Ех, а мріяв я зіграти Одарку...

Анатолій Хостікоєв: Це його давнішня мрія та на жаль нездійсненна. Одарку гратиме Наталка Сумська. А хто ж іще? Її Кайдашиха у цьогорічній прем’єрі «Кайдашева сім’я» – торжество української театральної школи. Ну а я продовжую султанську тему, але тепер вже на театральній сцені. Актори у нашій виставі є різного покоління, але об’єднує всіх любов до театру, глядача і своєї професії. Василь Мазур – видатний український самобутній актор, кожна робота якого викликає захоплення у глядача. Зустріч з ним завжди насолода. Тарас Постніков – талановитий з великим творчим потенціалом актор-красень, музично освідчений, грає на багатьох музичних інструментах, що є безцінною складовою акторської професії, з глибоким знанням історії своєї землі. Його внесок у створення нашої вистави – вагомий. Актор театру на Печерську – Ігор Рубашкін. Він співпрацює вже давно з Театральною компанією, має надзвичайну енергетику, людську та акторську привабливість, актор з великим майбутнім. Дарина Мамай – молода актриса, співачка і просто красуня. У цьому глядач міг переконатися у виставі „Сеньйор з вищого світу”. У виставі „Задунаєць за порогом» вона грає Оксану. Думаю цей образ стане окрасою вистави. Балетмейстери – Дмитро Каракуц та Світлана Новіковська. З ними ми співпрацювали у виставі «Біла ворона». Інтелігентність, фантастична працьовитість, відданість своїй справі, професійність та надійність – відзначає цю талановиту пару. І звичайно актори, яких глядач запам’ятав з вистави «Біла ворона», які зайняті у масових сценах, але кожен з них великий майстер своєї справи, справжній професіонал.

- У афіші зазначено, що автор тексту вистави – Петро Мага, та ви на початку розмови говорили про співпрацю з Богданом Жолдаком…

Анатолій Хостікоєв: З Богданом Жолдаком у нас була зустріч так би мовити „у першому читанні”. Потім виникла пауза і ми почали шукати фахівців, які могли б нам допомогти. Ми звернулися до Івана Федоровича Драча – живого класика. Кожна зустріч з яким була для нас жаданна і корисна. Але на питання – про що вистава, я тоді ще не міг дати точної відповіді. Для нього, як для письменника та сценариста було вкрай важливо це зрозуміти. Йшов час, але я й сам був у пошуку відповіді на це запитання. Зрештою я не міг зловживати терпінням і часом Івана Федоровича і було відчуття що ми просто не встигаємо у цьому році зробити виставу. Іван Федорович познайомив нас з Григорієм Івановичем Халимоненком, який розповідав нам про стосунки Туреччини і України в ті часи, наводив історичні факти життя українських козаків у період Задунайської січі. У свою чергу Григорій Іванович познайомив нас з доцентом факультету гуманітарних наук, викладачем Київо-Могилянської Академії – Ферхад Туранлі, завдяки якому турецькі сцени у виставі звучать турецькою мовою, що надає виставі неповторного колоритного забарвлення. Але головне питання – про що вистава – досі було відкритим. І все ж таки, в результаті пошуків і завдячуючи проведеній великій роботі, я зрозумів, про що я буду ставити виставу. Діяти треба було дуже швидко. Знаючи мобільність Петра Маги ми запросили його до співпраці.

Богдан Бенюк: Він народився у Чопі, на кордоні з Угорщиною – і та гаряча кров вирує у ньому. Він абсолютно театральний чоловік, який у театрі почувається, наче риба у воді.

Анатолій Хостікоєв: Одним словом – я розказав йому своє бачення, сюжетні ходи і запропонував йому написати текст до вистави. І зробив він це блискуче.

 

- Що є символом вистави? Розкажіть про сценографічне вирішення спектаклю?

 

Богдан Бенюк: Сценографічне вирішення вистави та костюмів запропонував молодий, талановий та неординарний художник Андрій Романченко, до речі учень великого Данила Лідера. Задунайці жили в певних умовах і Ферхад Туранлі нам розповів, що в Румунії до сих пір збереглися українські села, де люди несуть в собі ще прадавню культуру. Чому ж турки взяли до себе козаків? Бо це були озброєнні, вивчені вояки. Вони були найманцями і допомагали туркам вирішувати багато військових проблем. Та були моменти, коли християнська душа мучилася: чи допомагати іновірцям, чи ні. Ми мали показати як ці люди із мирних жителів могли миттєво перетворитись на військо – силу, яка могла зібратися і мчати вирішувати військові конфлікти. Славнозвісна козацька чайка могла слугувати і у мирні часи, як житло – верхня частина хати, але у моменти війни будинок легенько розбирався і дах перетворювався на військовий корабель.

 

- Зрештою, чайка, як той біблійний  ковчег…

Богдан Бенюк: Так, ковчег на якому можна повернутись до дому…

 

- А щодо музичного вирішення – яким чином ви вибудовували звуковий ряд?

Анатолій Хостікоєв: Наші друзі – відомі композитори Роман Суржа та Іван Небесний шанобливо поставилися до свого колеги Гулака-Артемовського, зробили аранжування професійно, елегантно, з повагою до автора, але зі своїм баченням з високою майстерністю. Дай Бог здоров’я нашому продюсеру Мирославу Гринишину, завдяки якому це все відбувається. Також ми дуже вдячні Михайлу Резніковичу за те, що вже котрий рік поспіль він надає нам можливість працювати в Театрі російської драми і особливо хочеться подякувати Голові правління банку «РайффайзенБанк Аваль» Володимиру Лавренчуку за фінансову підтримку у створенні нашої прем’єри «Задунаєць за порогом»

 

 


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 2
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.023 сек..