Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Май Среда 24 2017 г. в 13:3

Анатолій ХОСТIКОЄВ: «Самі зробили й самі будемо відбиватися від критиків»

Автор: Алла ПІДЛУЖНА
Источник: www.day.kiev.ua
Добавлено: 2008-09-16 22:01:45

Анатолій ХОСТIКОЄВ: «Самі зробили й самі будемо відбиватися від критиків»

Нині у популярного актора гарячі дні — закінчуються репетиції нової вистави


  Алла ПІДЛУЖНА, спеціально для «Дня»


АНАТОЛІЙ ХОСТІКОЄВ (ХІГІНС) У ВИСТАВІ «ПІГМАЛІОН» — ОСТАННІЙ ПОСТАНОВЦІ ЛЕГЕНДАРНОГО СЕРГІЯ ДАНЧЕНКА, САМЕ З ЙОГО ЛЕГКОЇ РУКИ АКТОР ЗАЙНЯВСЯ РЕЖИСУРОЮ. ПЕРШИЙ ХОСТІКОЇВСЬКИЙ ДОСВІД БУВ НА ФРАНКІВСЬКІЙ СЦЕНІ «КІН-IV», А ПОТІМ ВІН РОЗВЕРНУВСЯ ЯК ПОСТАНОВНИК У «СИНЬЙОРІ З ВИЩОГО СВІТУ», «БІЛІЙ ВОРОНІ» І ОСЬ СКОРО ПОБАЧИМО НОВИНКУ — «ЗАДУНАЙЦЯ ЗА ПОРОГОМ»


За сталою традицією, в День незалежності, Театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» показує свою нову роботу. Прем’єрою цього року стане музично-драматична фантазія за мотивами опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». У новій сценічній версії ця відома опера отримала іншу назву — «Задунаєць за порогом». Текст написав Петро Мага, а музику Гулака-Артемовського аранжували Роман Суржа і Іван Небесний. У Анатолія Хостікоєва в цьому проекті декілька ключових позицій: крім виконання однієї з головних ролей, він — автор ідеї і режисер. У цій постановці зайняті актори: Наталя Сумська, Василь Мазур, Тарас Постніков, Ігор Рубашкін, Дарина Мамай. І, звичайно ж, Богдан Бенюк, багаторічний партнер, колега і друг Анатолія Хостікоєва. До речі, завдяки цій дружбі, стовідсотковості їхнього професійного взаєморозуміння і виникла сама ідея створення Театральної компанії. В її активі вже кілька вистав, які встигли полюбити глядачі, а за постановку «Про мишей і людей» група акторів отримала цього року Шевченківську премію.

ПІАР ЧИ СІМЕЙНИЙ ПІДРЯД?

— Анатолію, скільки років вашій дружбі з Богданом Бенюком?

— Цього року ми відсвяткуємо солідний ювілей — тридцять років як товаришуємо. Познайомилися з Богданом під час зйомок фільму «Жнеці» режисера Денисенка, але в мене немає відчуття років, що минули, і здається, немов ми тільки вчора зустрілися. У нас є спільна справа: разом працюємо в Театрі ім. І. Франка, і у власній Театральній компанії «Бенюк і Хостікоєв», яка стала свідченням того, що дружба може перерости у плідні творчі взаємостосунки. Треба сказати, що така наша Компанія антрепризна, і на сьогодні єдина в Україні, хоча ми працюємо вже шостий рік. У нашому репертуарі є чотири вистави і зовсім скоро він поповниться ще одною — «Задунайцем за порогом».

— А яка первісна ідея виникнення акторської, Театральної компанії?

— Важко сказати конкретно через що народилося бажання створення ось такої співдружності. Це була ідея Мирослава Гринішина. Нам хотілося зробити щось своє, але створювалася Компанія зовсім, не на противагу рідному театру. У той час я і Богдан були активно зайняті у франківській трупі, хоча це були не нові вистави, але хороший, перевірений репертуар. Так що, ніякої противаги рідному театру не було. У нас з’явилося бажання спробувати свої сили ще в одній, новій справі, займатися театром в іншому ракурсі. Ми всі робимо гранично щиро вистави, ми чесні перед своїм глядачем, а свідченням того, що нас розуміють є повні зали під час наших виступів. Для мене Компанія «Бенюк і Хостікоєв» — не альтернатива чомусь, це самостійна творча одиниця, в якій зараз зосередилося моє акторське життя.

— Народження Компанії відбулося виставою «Синьйор з вищого світу», яка епатувала тим, що на одній сцені зібралися родичі — актори (колишні дружини та чоловіки). Такий піар-хід «сімейного підряду» був потрібен для того, щоб привернути увагу до вистави чи для демонстрації того, що, незважаючи на життєві ситуації, всі зайняті в постановці актори добре один до одного ставляться?

— Спочатку жодного піару не передбачалося. Це сталося після генеральної репетиції і галас підняли в ЗМІ... Існують династії шахтарів, хліборобів, а чому не може бути акторської династії? Адже є династії і у Сумських, у Бенюка, у мене вже два сини. Але розпочинаючи роботу над виставою, я про піар зовсім не думав. Просто за ролями вдало розклалося, що всі артисти, які грають в «Синьйорі...» — родичі, які мають відношення до театру або кіно. Режисер Віталій Малахов сказав, що це геніальна ідея і цікавий піар-хід для вистави і для Компанії. Адже глядачам завжди цікаво дізнатися про артистів щось особисте. Хоча маю зазначити, що пильний інтерес до виконавців існував тільки спочатку. Ми зі сцени навіть чули як у залі глядачі шепотіли, коментуючи, хто чий чоловік і чия дружина, але незабаром вистава зажила своїм життям. Вона захоплює публіку, бо матеріал за драматургією п’єси приголомшуючий. Ми почали з комедії. Я впевнений, що цей жанр притягає глядачів. Нині в нашому репертуарі є різний спектр драматургії: комедія «Синьйор...», драма «Про людей і мишей», рок-опера «Біла ворона», і «Швейк», жанр якого я не беруся визначити, кожний глядач сам вирішує, що це таке. У нас є задумки зробити власну версію вистави «Отелло», абсолютно відмінної від тієї, що йде на сцені Театру ім. Франка. І ось я як художній керівник Компанії (а ми розподілили обов’язки так: Бенюк — директор, Гринишин — генеральний продюсер, я — худкерівник) вирішив, що нам не вистачає якоїсь іскрометної музично-драматичної вистави. Адже музичність — в природі українського театру, і тому не випадково багато театрів називаються музично-драматичними.

УКРАЇНСЬКА КРОВ... СУЛТАНА

— Отже з’явилася ідея «Задунайця за порогом»?

— Так ми вирішили зробити музично-драматичну виставу і стали думати, що це могло б бути. Я взяв переглянути на касеті оперу «Запорожець за Дунаєм». У мене в пам’яті залишилося, як ми з батьком дивилися цю виставу, і він заразливо сміявся з Карася, а я тоді не розумів чому йому так смішно. З дитинства пам’ятаю музику, і всі основні арії знаю на пам’ять. І ось переглянувши фільм-виставу, я зрозумів, саме «Запорожця...» ми маємо взяти для нової постановки. Але оскільки це опера, то нам треба було придумувати драматичну основу, зберігаючи при цьому музику, тому що вона просто геніальна. До речі, сюжет «Запорожця за Дунаєм» знають не багато глядачів, а більшість пам’ятають тільки відомі арії. Але в опері — головне — музика, а фабула відходить на другий план, а для драматичної вистави важлива дія, сюжет. Визначившись із матеріалом, ми почали думати, про що ж буде наша вистава. Років зо два тому розповіли свою ідею письменнику Богдану Жолдаку, попросивши написати п’єсу. Він запропонував кілька варіантів, але я відчував, що це все не те... Результатом нашої співпраці з Богданом Жолдаком, якому я дуже вдячний, стала назва майбутньої вистави, а з текстом нам довелося ще чимало повозитися, пошукати. Назва, до речі, має історичну підоснову, після знищення Запорізької Січі існувала Задунайська козацька Січ. Ну, і є інший сенс: за порогом рідного дому, і взагалі, образ порога має багато значень... Потім ми звернулися до Івана Драча з проханням написати текст, тобто створити своєрідний сценарій. Зустрічалися, роздумували, висували якісь пропозиції, але знов-таки не могли намацати того потрібного нерва, головного задуму, заради якого все й розпочинали. Я вже не міг зловживати ні терпінням, ні часом Івана Драча і, що називається, дав йому спокій... Робота припинилася, а час йде. Я не заспокоююся, шукаю, читаю. Одного разу, наш актор Тарас Постніков приніс мені книгу про запорожців. Читаю, а в голові крутиться, що Карась повертається від Султана напідпитку, але як це можливо, адже Султан не п’є, Коран йому не дозволяє. І тут, мабуть, у мене прокинулися східні гени: я припустив, що у Султана може бути частина крові немусульманська, і це дозволяє йому пити. А яка може бути кров у Султана? Звичайно українська! Пригадайте про Роксалану, і тоді таке можливо, що в жилах Махмуда П (персонажа вистави) могла текти українська кров — отака україно-турецька суміш. Я звернувся до свого друга-історика з проханням прорахувати по хронології таку можливість. Виявилося ймовірним, що наша фантазія не безпідставна, хоча і не підкріплена документами. І нехай це виглядає неправдоподібно, але в театрі все можливо! Для мене як для постановника було важливим, що Султан знає українську мову і говорить нею зі своїм сином, зрозуміло, що це сценічна умовність, але для мене це має значення. До речі у виставі звучатиме і турецька мова.

— Анатолію, чому ви вирішили самі ставити «Задунайця за порогом»?

— Я дуже довго виношував цю ідею. Добре знаю, що за чим, чому і як відбувається, внутрішні ходи, драматургічні мотиви. Це моє бачення. А Петро Мага зумів втілити ідею в слова. Він з’єднав воєдино весь літературний матеріал, ставши автором тексту п’єси. Тому було б логічніше, щоб я свою ідею втілював на сцені. Хоча ми думали запросити режисера Віталія Малахова, з яким у нас чудове розуміння і дружба, але впевнений, що вийшла б зовсім інша вистава. Гірше або краще — питання друге. Тому вистава, яку я придумав і ми зараз репетируємо буде нашою постановкою. На афіші написано, що це сценічна версія «Театральної компанії Бенюк і Хостікоєв», тобто ми самі зробили й будемо самі розплутувати результат. А якщо глядачам не сподобається, то відбиватимемося від критиків...

— Те, що прем’єра відбудеться в День незалежності, має якийсь особливий сенс?

— Просто цього дня ми хочемо всіх киян і гостей нашої столиці привітати з головним святом нашої країни. Хочу подякувати адміністрації Російської драми, яка ось вже кілька років дає нам можливість репетирувати і показувати вистави на своїй сцені.

— Чому в цій виставі не зайнятий ваш старший син Георгій Хостікоєв?

— Він вже більше року живе і працює в Москві. Активно знімається сам і його дружина. Син задоволений, що має цікаву роботу і пропозиції. Звичайно, я хотів, щоб він зіграв в цій виставі, бо одна з ролей в якійсь мірі була вигадана для нього...

— Цього року за виставу «Про людей і мишей» Богдан Бенюк і Наталя Сумська отримали Національну премію ім. Т. Шевченка. Як ви сприйняли цю подію?

— Їх нагородили заслужено. До речі, у нас дві Шевченківські премії за цю виставу, офіційна і неофіційна (громадська, за результатами опитування глядачів). У той рік, коли ми висувалися і не отримали її, біля пам’ятника Тарасу Шевченку нам урочисто вручили неофіційну — статуетку Козака Мамая. А через рік отримали і Національну, отже, думки і народу, і Комітету збіглися. Дуже радий за своїх колег і за режисера-постановника Віталія Малахова. Хоча спочатку вистава вийшла неоднозначною, але поступово, на сцені вона виросла в притчу, яка зачіпає душі глядачів, не залишає нікого байдужим.

«ДЕСЬ СЕРІЙ 20 Я КРИЧАВ»

— Анатолію, півтора року глядачі мали можливість бачити вас у серіалі «Серцю не накажеш» в ролі такого собі сучасного лиходія, бізнесмена Варламова. Чим була для вас ця роль: творчістю, важкою роботою або способом заробляння грошей?

— Справжнім акторським щастям! До серіалів можна ставитися по-різному. Часом доводиться чути висловлювання акторів, що «зніматися в мильних операх — знижувати свою акторську планку», але як тільки хтось із колег отримує запрошення до серіалу, то біжать туди без оглядки. Вся справа в твоєму ставленні до роботи. Я давно не відчував бажання йти на роботу з такою радістю, як на ці зйомки. По-справжньому радів відчуттю професії, можливості спробувати себе в різних психологічних станах, зіграти непросту життєву історію. Якщо подивитися серіал від початку до кінця, то мені здається, що я там зробив хорошу роботу, і мені, як актору, за неї не соромно. На початку мій герой — запрограмований лиходій Варламов, і десь приблизно 20 серій, образно кажучи, кричав. Я не міг зрозуміти, що ж мені грати? Але десь після серії 25-ої зрозумів, що це за людина, знайшов його больові точки, і вже з розумінням на них «натискав», досягаючи потрібного результату. У фіналі в його розповідь я вклав власні переживання, і тому сцена загибелі Варламова стала логічною і пронизливою. Після прем’єри я отримував листи, де глядачі називали Варламова «найлюдянішим персонажем у цьому серіалі». Так що роботою в серіалі я задоволений, як в творчому плані, так і в матеріальному, тому що, не секрет, що в кіно актори отримують гонорари набагато вищі, ніж в театрі.

— Вам фізично не було важко: щоденні зйомки, навантаження в театрі?

— Ні, я швидко ввійшов у цей ритм. Навпаки мене стимулював такий стан, тримав у формі і я не відчував ніякого дискомфорту ні у затраченому часі, ні в роботі з партнерами. Це був такий класний акторський тренінг! Розумію, ті актори, які постійно знімаються, мають величезну перевагу перед тими, які сидять і чекають пропозицій. Мене кіно, треба сказати, не дуже балувало, а після серіалу з’явилися нові пропозиції. Нещодавно я знявся в Санкт-Петербурзі, днями поїду до Мінську. Переконаний, актор повинен бути постійно в активній роботі.

— Цей серіал був українською продукцією?

— Це було замовлення Санкт-Петербургу для виробництва в Україні, продюсери були росіяни і українці.

— В Росії він йшов?

— Так, я коли прилетів до Санкт-Петербургу, то не міг пройтися по вулицях, народ впізнавав, просив дати автографи. Потім серіал показували в Ізраїлі, Німеччині, в Білорусі. До речі, мене в Мінську також впізнавали, скрізь безкоштовно пропускали.

— Анатолій, з віком, досвідом, з переоцінкою того, що відбувається, приходить розуміння чогось важливого...

— У житті все настільки взаємопов’язане. Важлива й робота, і творчість, і сім’я, і сини. На даному етапі для мене дуже важливо випустити нову виставу «Задунаєць за порогом», домогтися, щоб він вийшов гідним. На це йде весь мій час. Важливо, щоб після цієї вистави була якась нова робота в Театрі ім. І. Франка, тому що ось вже десять років у мене на цій сцені не було прем’єр! Хочеться взяти синів — Георгія і Славу і добре відпочити з ними, поспілкуватися, поїхати на природу. Взагалі у мене є мрія — зловити величезного сома...

№149, четвер, 21 серпня 2008


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 5
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.031 сек..