Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Июль Пятница 28 2017 г. в 13:42

Жарти блукаючих хромосом

Автор: Христофор Груша
Источник: Голос України
Добавлено: 2012-09-11 08:02:31

Нещодавно показано прем’єру в антрепризі «Бенюк-і-Хостікоєв» — комедію Девіда Фрімена «Люкс для іноземців». Критика зустріла цю нову режисерську роботу Анатолія Хостікоєва стримано. Мовляв, річ не першорядна, а фінал її — махрове мексиканське серіальне мило. Еге ж, п’єса — на масовий смак. У провінційному готелі на франко-німецькому кордоні зустрілись кілька не знайомих між собою людей, взаємини яких автор так переплутав, що вони вже самі не знають, хто тут кому коханка, а хто законна жінка. А в фіналі всі вони виявились близькими родичами. Отака забавка. Втім, зіграно блискуче, імена акторів свідчать самі за себе: Наталя Сумська, Богдан Бенюк, Ігор Рубашкін, Денис Мартинов, Наталя Ярошенко, Анна Сирбу, Василь Мазур. Гаразд, хай буде «махрове мило». Одначе в цій комедії є дещо, дуже важливе для режисера. Тут — «усі люди — родичі». Ця істина лягла в основу давнішої вистави Хостікоєва «Синьйор з вищого світу», і він ніби нагадує цю істину знову. Та є тут і ще одна суто хостікоєвська річ, може, ще важливіша, але спершу вона здається просто вкрапленням в основні дії. Ось Наталя Сумська, що грає німкеню, бачить у своєму ліжку маніяка — флегматична німкеня враз перевтілюється на самурая! Це ніби маленька «інша роль» — роль усередині головної ролі. Сумська робить це віртуозно. Епізод короткий, його могло й не бути, але він звідкись тут узявся. Звідки? Можна згадати щось подібне в режисерській та акторській практиці Хостікоєва. Як, приміром, отой діалог з Бенюком у спектаклі «Швейк»: «Швейк, почему вы все время говорите по-чешски? — Бо я чех, пане поручнику. — А я кто?» Оце-от «хто я?» звучить у Хостікоєва в найнесподіваніших місцях у різних виставах і ролях. Згадаймо його дивного грека Зорбу або Отелло, що читає старовинну аварську(!) молитву. Згадаймо його Султана в «Задунайці за порогом» — нащадка Роксолани, для якого питання «хто я?» трагічно-актуальне. Для самого Хостікоєва, чий батько осетин, а мати українка, в цьому питанні є дуже особистий інтерес, невіддільний від його мистецького буття. Здається, якби хтось інсценував підручник з генетики, то Хостікоєв охоче поставив би спектакль про драматичні пригоди хромосом. Якби у виставі був лише той один «самурайський» епізод, не було б про що говорити. Але є ще фінал, зроблений так само — як несподівана ідентифікація героя. І той фінал вартий цілої вистави, він виправдовує всю п’єсу. Річ у тім, що персонажі тут — різних національностей: британці, німці, шотландець. І лиш один з них — темного походження. Відомо лише, що він іммігрант звідкись з окраїни Європи. Потім саме він, цей напівтверезий готельний служака (Василь Мазур), виявляється батьком чи родичем мало не всіх інших персонажів. І впізнають його за пісенькою, яку він їм наспівував колись давно. Мелодія, що допомагає їм усім знайти одне одного, — знаменита наша «Черемшина», де вівчар жене отару плаєм. У Фрімена, звісно, цього й близько нема. Але не могло не бути у Хостікоєва, для якого цей досить легковажний сюжет послужив приводом нагадати незбагненні шляхи наших героїчних хромосом. Фінал майже неймовірний, але його рятує музика — Василь Мазур (наживо!) грає «Черемшину» на саксофоні, і це звучить незаперечно. 
Христофор Груша

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 5
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.081 сек..