Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Апрель Воскресение 30 2017 г. в 0:26

Друге життя «Білої ворони»

Автор: Наталія ЗІНЧЕНКО
Источник: “Хрещатик” 26 серпня 2005 року
Добавлено: 2005-11-22 21:06:45

Друге життя “Білої ворони”
Юлія Вдовенко, котра не дотягла до звання народної артистки в Москві, стала народною героїнею Жанною д’Арк у київській рок-опері
Наталія ЗІНЧЕНКО

“Хрещатик” прем’єра




Здається, ще ніколи Театр імені Лесі Українки не був таким україномовним і молодіжним, як у День Незалежності на прем’єрі рок-опери Юрія Рибчинського і Геннадія Татарченка “Біла ворона”, поставленій Анатолієм Хостікоєвим. Артист вирішив переповісти історію французької героїні своєму молодшому синові Славкові. Давні події в очах хлопчика виглядають дещо еклектичними, інколи зворушливо-смішними, в його уяві переплутуються давнина і сучасність. До речі, поява у спектаклі цього дитячого образу дала змогу режисерові використати не лише нові, сучасні мотиви і танці, а й піти далі, додавши сучасні костюми й техніку. Сценографія Марії Левитської.

Столітня Війна — Наталя Сумська — постала в образі жінки величної, красивої і водночас страшної. Колишня Жанна з’явилася на сцені у супроводі кортежу мотоциклів. Коли в червоно-чорному вбранні з карбованими латами вона піднялася над сценою і заспівала, на якусь мить здалося, Столітня Війна непереможна. А зло, яке вона сіє навкруги, не здолати новій Жанні д’Арк — випускниці Вищого музичного училища імені Глієра Юлії Вдовенко. Та побоювання, що Сумська перетягне головну роль на себе, виявилися марними. Юля Вдовенко не має театральної освіти. Натомість її вокал — неперевершений. Тож блискуче впоралася з поставленим завданням. “Аве, Жанна!” — скандував натовп на сцені, куди Хостікоєв вивів чи не сотню артистів, а глядачі підхоплювали рефреном. Коли пролунала остання пісня “Свобода”, склалося враження, ніби ти опинився на зимовому майдані Незалежності. Навіть діти, які прийшли на страту французької героїні, сприймалися природно. З появою на сцені Жанни д’Арк на білому коні глядачі влаштували шалені овації.

Побачивши серед глядачів композитора Геннадія Татарченка, я попросила поділитися думками про прем’єру.

— Не сподівався, що в академічному театрі може так добре зазвучати фонограма, що зуміють так виставити світло, звук,— радів композитор.— Були побоювання, як поведеться кінь. Мене непокоїли своєю еклектикою мотоцикли. Але виявилося, що все вплелося в дійство досить органічно, а поєднання тут значеннєве, воно достойне сьогоднішнього режисерського мислення.

Наталя Сумська задоволена своєю послідовницею: “Ми з Анатолієм давно знали, яка ця дівчина і не сумнівалися в успіху”. А ось образ Столітньої Війни давався актрисі нелегко. Зло часто має привабливий вигляд, і довести, що чарівна жінка є його уособленням, насправді тяжко.

А головна героїня Юлія Вдовенко, окрилена успіхом, ледь переводячи подих, зізналася:

— Коли мені зателефонував Анатолій Георгійович, я збиралася в тур по Росії. Дізнавшись, що він мені пропонує головну роль в українській рок-опері “Біла ворона”, відразу ж погодилася.

— Як він вас знайшов?

— Це сталося випадково. Якось Анатолій Георгійович дивився по телебаченню Московський міжнародний конкурс “Народний артист”. Я потрапила до фінальної п’ятірки, але зайняла там лише четверте місце. Потім мені говорили, що Україна майже не брала участі в голосуванні — всі були в той час на майдані Незалежності. Тож це, напевне, доля, що Анатолій Георгійович знайшов час взагалі ввімкнути телевізор. Він покликав свою дружину Наталю Сумську, яка раніше грала Жанну д’Арк, і вона погодилася з ним, що я зможу достойно її замінити. Та одразу ж виникли складнощі, бо Хостікоєв вирішив, що я москвичка і не зможу грати в українському спектаклі. Коли ж довідався, що я родом з Херсона, дуже зрадів.

— Раніше брали участь у конкурсах?

— На Чорноморських іграх в Скадовську зайняла перше місце ще до вступу в училище Глієра.

— Ви ровесниця своєї героїні?

— Старша на рік.

— На вашу думку, молоді цікава така тема?

— Звичайно. Я рада з того, що Анатолій Хостікоєв вирішив нагадати юним про те, що в світі є добрі герої. Такі, як Жанна д’Арк, яка може принести себе в жертву заради людей.

— Тяжко було вживатися в образ?

— Ні. Я дуже люблю музику і сцену, тому мені було легко. Все робила за своїм світобаченням і відчуттям. Режисера влаштовував мій внутрішній стрижень, тому він майже нічого не змінював, не контролював кожного кроку, а лише вказував на деякі помилки в акторській майстерності.

— А Наталя Сумська допомагала?

— Аякже. У спектаклі збереглися старі мізансцени з канатом, вірьовками. Це були їхні спільні з Хостікоєвим ідеї з першої версії рок-опери, і вони їх вирішили залишити.

— Під стелю зі страховкою злітали?

— Ні. Працювали завжди без неї. Спочатку мені було дуже страшно, я навіть кричала, а потім звикла. Це схоже на те, як вчишся кататися на велосипеді. Дух забиває, та коли знайдеш рівновагу, врешті-решт вирулиш і заспокоїшся.

— У останній сцені з піснею “Свобода” відчувається подих Майдану...

— Дуже шкодую, що там не була. Але цей дух я відчула, його принесли мої друзі і знайомі, які розповідали про це диво. Адже ним зарядилися всі, хто робив Помаранчеву революцію. Коли виходжу на сцену перед натовпом і чую “Аве, Марія!”, бачу Майдан. І море людей надихає мене, дає нові сили, зміцнює віру.


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 15
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.115 сек..