Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Апрель Среда 26 2017 г. в 6:58

Богдан Бенюк: «Ми втрачаємо молодь. Вона стає не наша»

Автор: Людмила ПУЛЯЄВА
Источник: Високий замок 04.09.2003 №166(2598
Добавлено: 2005-11-24 21:30:10

Парк культури

04.09.2003 №166(2598)
Біла ворона
Богдан Бенюк: «Ми втрачаємо молодь. Вона стає не наша»
Людмила ПУЛЯЄВА

Серйозна розмова з комедійним актором.
Народний артист України, популярний телеведучий і член клубу “Біла ворона” Богдан Бенюк нещодавно виступив ще в одному амплуа – продюсера. Разом із Мирославом Гринишиним він продюсує нову виставу Національного театру ім.І.Франка “Синьйор з вищого світу”, в якій задіяно всю велику родину Сумських-Хостікоєвих. До слова, Богдан Бенюк - кум Анатолія Хостікоєва і хороший друг його сім’ї. Цю виставу вже побачили у Києві. На черзі – гастрольний тур містами Західної України. 14 вересня франківці будуть у Луцьку, 15 – в Рівному, 16 – у Львові, 17 вересня – в Івано-Франківську і 18 – у Вінниці.

Та попри гастролі Богдан Михайлович почав глибше занурюватися у новий проект.

- Майбутній проект буде грандіозним, - каже він. – Я вже веду переговори з людьми, які писатимуть сценарій на український манер - про наше сьогодення. Фільми, що зараз знімають, усі однакові: вбивства, бандити, міліція. Сюжети не міняють, все мавпується. А от міського чи селищного “романсу” зараз немає. А це сюжети, які ідуть від пісні, де є романтика, кохання, зрада… Чомусь про ці речі ми забули, нас захоплюють екстремальні моменти. Ми кидаємося на екстрим, зовсім не розуміючи, що наша душа ще й досі відкрита. Коли ми раптом зустрічаємося за столом, то, випивши 50 грамів, забуваємо про всі проблеми, що нас оточують. Ми робимося м`якими, простими, душевними людьми. Можемо співчувати, просто любити. Зараз я працюю з письменницею, яка пише кіносценарій до нашого фільму. Я знаю неймовірно красиві міста в Україні. Міська душа ще не відкрита. Ми звикли говорити про будь-кого: про росіян, які живуть мудро в наших краях, про євреїв, а українства в нас нема. Про українську інтелігенцію ми не розповідаємо, ця тема - якесь провалля. Все пропадає, наші уми нівелюються, з уст зникає українське слово. Треба терміново рятувати ситуацію, стримати цей процес. Свою молодь губимо, вона стає не наша. Ми не вміємо нею займатися, вона вислизає з наших рук, ми не знаходимо з нею спільної мови…

Ці проблеми ми також порушимо у нашому фільмі. Це буде нормальна півторагодинна історія. Не треба людей відволікати надовго і показувати “мильні опери”. Акторів будемо брати з різних театрів. Та щоб нам не ставили палиці в колеса “друзі”, до кінця триматимемо у таємниці імена тих, кого запросимо зніматися у нашому фільмі. Робота вже почалася, і прем’єра буде однозначно влітку наступного року.

- А як же театр?

- Зараз у Національному театрі ім.І.Франка перестеляють підлогу, та 1 жовтня ми відкриваємо 84-ий театральний сезон нашою візитівкою – виставою “Украдене щастя”. До слова, за кілька років доведеться повністю міняти склад цієї вистави. Адже у ній йдеться про молодих людей, а не про старше покоління. Як це не прикро, але актори старіють, і вони повинні віддавати свої ролі молодим. Але я оптиміст і вірю, що керівництво театру на чолі з Богданом Ступкою зрозуміє, що нам потрібна талановита молодь і міцна режисура. Від цього нікуди не подінешся. Ті експерименти, які ми робили останнього року, себе не виправдали. Ми побили рекорд – випустили 10 прем’єрних вистав. Але які ці вистави? Публіка на них не ходить… Кількість є, а якості нема. Я можу порівняти ситуацію з тими роками, коли у театрі ім. І.Франка працював Сергій Володимирович Данченко. (Наша розмова у Києві відбувалася у день другої річниці пам’яті видатного режисера. –Авт.) Він виношував кожний твір, виховував акторів, він їх, як у герданах пацьорки, помалесеньку стягував у трупу. І зараз цей театр звучить тому, що має хорошу трупу як наслідок роботи Сергія Данченка. На його трупі ще можна протриматись деякий час, а що далі? У театру нема курсу, ми не знаємо, куди йдемо.

- Але свій курс ви обрали давно і правильно...

- У виборі моєї професії велику роль відіграв вплив старшого брата Петра Бенюка, який
працює у Львівському театрі ім.М.Заньковецької. Ще школярем я приїздив до Львова на його вистави, ця “бацила” вразила й мене. Уже в школі я знав, що вступатиму до театрального інституту. Слава Богу, що при всьому своєму неуцтві і незнанні багатьох речей обставини склалися так, що я туди потрапив. Там почав розуміти, що я – повний нуль, чистий листок паперу. Педагоги прищеплювали мені любов до літератури та інших предметів. До того я був переконаний, що, прочитавши шкільну хрестоматію, вже знаю твір.

- Чи вистачає зараз часу на книги?

- Мусить вистачати, бо я займаюсь ще й викладацькою роботою. До того ж театральна компанія “Бенюк і Хостікоєв” сама видає книжки. Ми видали “Словник театральної лексики” (допомогли у цьому “Укртелеком” та Київський іІнститут мовознавства). Певну кількість тиражу ми віддали творчим бібліотекам. Але зазвучала наша компанія лише після прем’єрної вистави “Синьйор з вищого світу”. Покази у Києві пройшли при повних аншлагах.

- У пресі було дуже багато негативних відгуків щодо спектаклю…

- Преса, дай їй Бог здоров’я, на хорошу виставу реагує так, як треба, тобто лає. Пригадую інші наші прем’єри – “Швейк”, “Кін IV” – журналісти реагували так само. Та лакмусовим папірцем якості є публіка та її відвідуваність. Планку ми підняли і опускати її не маємо права.

Незабаром ми вирушаємо з “Синьйором з вищого світу” в гастрольний тур містами Західної України. Квитки у Києві коштували від 10 до 100 гривень, але були аншлаги. У Львові вони будуть ще дорожчими – від 30 до 160 гривень. Щоб привезти декорації, ми беремо 12-метровий трейлер: як-не-як, двоповерхова хата побудована на сцені. А це недешево коштує…


Анекдот від Богдана Бенюка:

Приходить хворий до лікаря і каже:
- Лікарю, от ви мене оглянули, а тепер скажіть: ота хвороба, що в мені, це нічого страшного, правда?

- Ну, не знаю, - відповідає лікар. – Але отой багатосерійний фільм, що буде незабаром іти по телебаченню, я б не радив вам починати дивитися.



З досьє «ВЗ»

Богдан Бенюк народився 26 травня 1956 року в селі Битків Івано-Франківської області. 1978 року закінчив театральний факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (театральний факультет). Навчався в майстерні В.Приймака та Ю.Олененка. З 1980 року – актор Національного академічного драматичного театру ім.І.Франка у Києві.

У творчому доробку Богдана Михайловича – понад 50 фільмів, близько 50 вистав. Слід нагадати кінофільми за участю Богдана Бенюка, що були і є популярними не лише в Україні, а й далеко за її межами: “Ати-бати, йшли солдати…”, “Женці”, “Підпільний обком діє”, “Загублені в пісках”, “Дорога до пекла”, “Камінна душа”, “Вірний Руслан”, “Із життя Остапа Вишні”, “Для домашнього огнища”, “Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди”, “Москаль-чарівник”, “Чорна рада” та багато інших. З театральних постановок найбільш вагомими для себе актор вважає вистави “Благочестива Марта”, “Трибунал”(вони ставилися саме “на Бенюка”), “Хвацький молодець – герой Заходу”, “Сто тисяч”, “Швейк”, “Отелло”, “Синьйор з вищого світу”…

Крім роботи в театрі та кіно, Богдан Бенюк часто з’являється на телеекранах у різноманітних рекламних роликах, а ще раніше його можна було бачити у програмах “Шоу самотнього холостяка” і “Біла ворона”. Зараз Богдан Михайлович викладає на другому курсі факультету театральної режисури в Національному університеті культури і мистецтв.

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 272
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.309 сек..