Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Июнь Понедельник 26 2017 г. в 3:9

Бенюк, Хостікоєв та Наталя Сумська про людські душі

Автор: Любов ДОБРИНСЬКА
Источник: СТАТТЯ ВIД 08.04.2005, №14 (2005) Вінницька щоти
Добавлено: 2005-11-25 21:10:41

Бенюк, Хостікоєв та Наталя Сумська про людські душі... і заробітчанство.

У виставі “Про людей і мишей” вінницький пудель залишив свою “мітку” на сорочці Богдана Бенюка — значить, актори ще не раз виступатимуть на нашій сцені. Наступним спектаклем киян буде рок-опера “Біла ворона”, Наталя Сумська гратиме... Війну
— Якби я знав, що в кінці вистави сльози на очах з’являться, що так розхвилююся — нізащо б не пішов на виставу! — так висловився вінницький театрал про драму за мотивами повісті Джона Стейнбека “Про мишей і людей”, яку привіз театр Бенюка і Хостікоєва. Водночас це і висока оцінка гри акторів: Богдана Бенюка, Анатолія Хостікоєва, Наталі Сумської, Володимира Нечипоренка, Євгена Паперного, Сергія Бойка та багатьох інших, в тому числі й старшого сина Анатолія Хостікоєва — Георгія. Про те, як долі двох друзів-заробітчан, які мандрують Диким Заходом, пов’язані з сьогоденням, ми розмовляли з акторами.
Богдан Бенюк:
— Ми думали не про трудове рабство, а про неймовірні світові проблеми, в які потрапляє людина і душа людська — як вона з них випливає і на яких переломних моментах вона перебуває. У будь-які критичні моменти кожен з нас робить якийсь вчинок, який або возвеличує, або навпаки. Ці двоє людей, які шукають роботу, подорожуючи від ранчо до ранчо, можуть викликати асоціації з українцями. Адже абсолютно ті ж проблеми, які були в США в середині минулого століття, залишаються неймовірно актуальними протягом двох століть в Україні. Ми, як і єврейський народ, ніяк не можемо вернутися до свого обійстя, до своєї хати, весь час шукаємо десь кращої долі, хоч маємо неймовірно красиву й родючу землю, але не маємо талану на цій землі. Половина мого рідного села — в Португалії, друга — в Італії на заробітках. І це біда, коли діти виростають безбатченками, а їхні батьки на чужині обтирають-доглядають старих португальців чи італійців, будують їм хати. Засуджувати чи казати тим людям — повертайтесь — дуже складно. Я сам постійно заробляю гроші — з 8 класу, коли почав працювати в школі кіномеханіком. Ще ягоди збирав, щоб продати в районі і заробити на 1 вересня на костюмчик, сорочечку, портфелик. Тепер заробляю іншим — моя робота мені і кайф приносить, і гроші. Я подвійно щаслива людина. А ілюзії — вони є в кожного. От купимо диван, а потім народимо другу дитину. Купили диван, а потім розуміємо, що 1-кімнатна квартира тісна, треба зібрати гроші на 2-кімнатну. Доки зберемо, то вже дитини не можемо народити. Ось так ілюзії потихеньку руйнуються... Про це і наш спектакль.
Анатолій Хостікоєв:
— Я радий, що ми знову у Вінниці, тут у нас багато друзів. Наша вистава зроблена з любов’ю, з величезною повагою до глядачів. Ми всі прем’єри показуватимемо у Вінниці. У серпні зробимо “Білу ворону” і привеземо до вас. Коли один із шанувальників Наталі Сумської дізнався, що вона не гратиме в цій п’єсі Жанну Д’Арк, бо вже вік не той, він обурився: “Так ворони ж по 300 років живуть!” А Наталя гратиме Війну, яка взагалі вічно живе, на жаль... У виставі “Про мишей і людей” у всіх ролі цікаві, для постановки ми запросили режисера Віталія Малахова. А щодо заробітків... У нас вдома є напівдиван, який ми називаємо “шевченківським”. Коли я був удостоєний Шевченківської премії, вистачило грошей його купити. Це була найкоштовніша річ, яку я придбав за власні гроші.
Наталя Сумська:
— У нас є інший вимір щастя — вистави, які потрібні актору, як повітря... У мене збіглося два поняття — заробітчанство і задоволення від роботи. Я маю на увазі мої підробітки на телебаченні у програмі “Ключовий момент.” Збіглися мої погляди на життя, відгук на болі людей. Звання народних артистів — це теж чесний заробіток — 60 гривень до ставки. Є актори, які щодень Божий — на записах, дубляжах кінострічок, мультиків — заробляють на життя. Але це все забирає час, це біганина. Оговтаєшся, а вже 10, 20 років пролетіло... Нам добре — у нас були і є вистави.
... Так, у цих акторів є спектаклі, які хвилюють людей, примущують їх замислитись, відчути те, чого до цього не відчували. У одних глядачів оживає десь глибоко сховане в душі співчуття, доброта, інші починають більше цінувати своїх близьких. І навіть те, що у виставі бере участь живе цуценя — теж дістає струни людської душі. Вінницький чорненький пудель в ході вистави так розхвилювався, що “помітив” сорочку Бенюку. За прикметою це значить, що актори повернуться і не раз подарують нам хвилини задоволення, катарсису...

Любов ДОБРИНСЬКА

Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 11
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.048 сек..