Вам нужно Авторизоваться. Забыли Пароль? Регистрация
Июнь Четверг 29 2017 г. в 3:13

Богдан Бенюк: «Я - схильний до філософії оптиміст» - «Україна і час»

Автор: Андрій Пакош
Источник: portal.lviv.ua
Добавлено: 2006-10-09 10:16:01

Богдан Бенюк: „Я - схильний до філософії оптиміст“ - „Україна і час“, 11 листопада
11 листопада 2004 11:39

 

За фахом він - актор кіно та театру, в народі - „самотній холостяк“. А ще його знайомі кажуть, що це дуже цікавий чоловік і неординарна особистість. Здається, побачити на обличчі Богдана Бенюка сумний вираз нереально - він завжди життєрадісний. І це при тому, що „веселий холостяк“ - чудовий актор-трагік. Про те, як це йому вдається, Богдан Бенюк розповів нашій газеті.

- Богдане Михайловичу, у кіно Ви дебютували в фільмі „Ати-бати, йшли солдати“. Як Вам працювалося із легендарним Леонідом Биковим?

- Це довга історія. У 1975 році, коли цей фільм запускали у виробництво, я був студентом другого курсу, багатьох речей не розумів, як і не знав, яку карту подарувала мені доля. Згодом, як губка, всмоктував усе, що відбувалося на знімальному майданчику, особливо те, що робив Леонід Биков. І лише через кілька років почав розуміти, яким даром володів цей чоловік, що він умів і що міг зробити для кіно. Досі з приємністю згадую зйомки фільму в підмосковному Загорську (нині - Сєрґієв. - Авт.). Гадаю, участь у цьому фільмі дала мені позитивний заряд на наступні роботи. Це була та крапочка, котра показала, що я можу бути не тільки коміком, а й драматичним актором.

Про Леоніда Бикова можу лише повторити ті слова, які про нього говорять усі, хто його знав. Він запам`ятався мені неймовірною душевною теплотою, тактом й умінням знайти підхід до кожного. Від Бикова ми ніколи не чули різкого слова. Це був неймовірно тактовний чоловік - таким пам`ятатиму його завжди. А те, що Биков був трудоголіком, любив Україну - говорять усі. Пригадую, коли озвучували фільм російською мовою, а мені було важко це робити, він заспокоював і казав, що все буде гаразд. Леонід зі мною добре попрацював, бо мій герой не розмовляє з нашим акцентом. І лише його заслуга в тому, що потім покійна нині Наталія Наум (виконавиця головної ролі у стрічці „Ати-бати...“. - Авт.) сумнівалася, чи я озвучував свою роль. Думала, що це зробив родовитий росіянин...

Наступного року цьому фільмові виповниться 30 літ, але спогади про гарних людей, пов`язаних із ним, у мене залишаться назавжди. Інша річ, що в житті частіше запам`ятовується зло, аніж добро, проте про фільм „Ати-бати, йшли солдати“ - лише найкращі спогади.

- У чому, на Вашу думку, причини занепаду українського кіно?

- Причина проста - бракує фінансів. Нині ж занепад не лише в кіно, а й в економіці, від якої залежить розвиток мистецтва. Допоки бракуватиме грошей на кінематограф, доти не буде й українського кіно. Я переконаний, що після виборів Президента ситуація докорінно змінитися - у кращий бік.

- А чи задоволені Ви своєю роботою у фільмі „Чорна рада“?

- Розумієте, акторська робота є вторинною, бо актор, який потрапляє у виробництво фільму, не впливає на художній рівень цього продукту. Тут усе залежить від режисера, його розуміння того, як він монтуватиме, моделюватиме ту чи іншу історію. І часто-густо актори потрапляють у двояку ситуацію. У мене було багато таких варіантів, бо іноді на екрані фільм звучить під іншим кутом, аніж задумували на початках. Так сталося і з „Чорною радою“. Мені видається, що в цій стрічці дуже багато вдаваного, та й із монтажем не все гаразд. Дивна річ, бо з Миколою Засеєвим-Руденко, який знімав цей фільм, ми зробили „Москаля-чарівника“. І зробили дуже класно! А в багатосерійній „Чорній раді“, на мій погляд, надто багато невиправданих речей. Але це - пріоритет режисера, й актори від цього нікуди не втечуть, бо саме режисер відповідає за фільм.

- Чи знаєте Ви, що на деяких інтернет-сайтах Богдана Бенюка вважають російським актором?

- Люди, котрі займаються комп`ютеризацією, узагалі ніколи не заглядають у довідники. Мене дивує, чому досі не створили жодного сайту українського актора. У Росії ж їх - аж кишить. В історії України можна зустріти чимало речей, які приписували росіянам, а насправді їх зробили українці. Якщо ж уважно глянути, то, починаючи від православної віри і закінчуючи державністю, Росія все перебрала від українців. І це - не дивина, так було зажди.

- А чим відрізняється наше кіно від російського?

- Я не можу відповісти на це питання однозначно, бо йдеться не лише про таке явище, як фільм, а радше про людську душу, її стан. Якщо порівняти характери росіянина та українця, погодьтеся, вони різняться - світосприйняттям, ставленням до природи й багатьма іншими факторами. Гадаю, що так само відрізняються і фільми, які роблять українці й росіяни.

- А де легше працювати: у театрі чи перед камерою?

- Теж запитання, на яке відповім не відразу. На перший погляд, ніби все й однакове, але є стільки митецьких деталей, які розділяють роботу на сцені, на знімальному майданчику чи в студії. Насамперед, йдеться про трактування та подачі матеріалу. Та й гра акторів зовсім інша, скажімо, музику сприймаєш по-різному, пластику. Збоку глянеш: все однакове, а коли туди влізеш, то побачиш стільки відтінків...

Кожна робота має свої нюанси, але справжній актор від них мусить отримувати кайф, незалежно від того, де працює. Якщо не отримуєш задоволення, не матимеш енергетики, яку слід передати глядачеві. Відповідно, у театрі треба зробити і показати так, аби всі подумали, що тобі неймовірно добре.

- Які курйози траплялися з Вами на знімальному майданчику?

- Таких моментів було чимало й переважно усі вони пов`язані з ризиком. На майданчику частенько доводиться уникати потенційної небезпеки під час, скажімо, керування транспортом, роботи з лютими тваринами, плавання - я не вмію плавати! Зрештою, було чимало стресових ситуацій, про які згадувати і приємно, і не дуже хочеться. Траплялося, що лягав на рейки, а поїзд на швидкості за десять метрів від мене переходив на іншу колію. Усякі речі доводилося виконувати, деякі ніколи не повторив би. Що ж до театру, то це закономірне явище, бо виставу обслуговують живі люди. Трапляли накладки, починаючи з реквізиту і закінчуючи текстами. Скажімо, іноді забуваєш слова. Якщо на сцені україномовні актори, то завжди легко знайдуть заміну. А коли актор здебільшого розмовляє російською, то таке іноді вимовить, що мало не луснеш зі сміху!

- Яку свою роботу вважаєте найбільш удалою?

- І на це запитання відповісти складно. Усі мої ролі - і на сцені, і в кіно - для мене дорогі настільки, що я готовий захищати їх до кінця. І тому не виділятиму якихось робіт, бо кожну з них чесно пропустив через серце. Я переконаний, що кожен актор повинен усе пропускати через свій моторчик, бо інакше не буде глядацького відгуку.

- А хто є Вашим кумиром?

- Анатолій Хостікоєв. По-перше, це неймовірно талановитий та обдарований чоловік із задатками режисера. Мені подобаються такі актори, які можуть підказати, як довести справу до кінця. Я ж, коли працюю над матеріалом, також намагаюся відшукати якісь ходи, аби підсилити авторство, а не просто калькувати те, що зробив автор. Мені не цікаво, наприклад, грати Шекспіра чи якогось іншого автора так, як він написав, тобто під кальку. Хочу мати погляд художника, погляд, який би скорегував матеріал так, аби глядачі сказали: „Це надзвичайно цікаво, ми так ніколи на думали, хоча до цього так легко додуматися“. Анатолій вирізняється саме світосприйняттям і позицією.

- Розкажіть про співпрацю із кумом Хостікоєвим.

- Ми створили театральну команду „Бенюк і Хостікоєв“, а це свідчить, що робимо якісь проекти і живемо. Після того, як вийшов у світ наш перший проект „Моя професія сеньйор із вищого світу“, критики визнали його вдалим - через те, що перший. Неймовірно важливим моментом для нас була друга вистава „Про людей і мишей“. Вона теж вдалася. Цим підняли свій творчий потенціал на новий рівень. Уже готуємо новий проект, котрий не можна опускати нижче певної позначки. У театральних колах говорять, що поява такої компанії - це дуже сміливо й надовго.

- Із ким із акторів театру та кіно підтримуєте дружні стосунки?

- Із багатьма, бо працюю з великою кількістю талановитих людей.

- Кілька слів про Вашу останню роботу в театрі?

- У Театрі ім. Івана Франка розпочали роботу над виставою „Сентиментальний круїз“. Саме тривають репетиції, прем`єру запланували на 12 грудня. Запрошую всіх!

- Що більше сприяло Вашій популярності: кіно, театр чи телебачення?

- Безперечно, що до 1990-го - кіно, а після - „ящик“.

- Чи повернеться на телеекрани „Шоу самотнього холостяка“?

- Цей проект був цікавим. Він потрапляв у душі людей, бо досі, тільки-но побачать мене на вулиці, згадують про програму, котра не виходить в ефір уже три роки. „Шоу самотнього холостяка“ встановило своєрідний рекорд на телебаченні, проіснувавши понад сім років. За цей час у мене гостювала величезна кількість талановитих людей, від акторів до політиків, загалом понад триста. Мені пропонували поновити програму, але з певними змінами. Та моє повернення в ефір залежить не від мене, а від людей, котрі могли би профінансувати проект. Часто-густо вони не є патріотами України. Нині ж майже всі телепроекти є „інтернаціональними“, якісь беззубі і не мають власної позиції.

- Як ви ставитеся до того, що Вас називають „професійним холостяком“?

- Позитивно. Колись артиста Бабочкіна після виходу фільму „Чапаєв“ на екрани всі називали Василієм Івановичем, а він ніколи не ображався.

- Страви якої кухні Вам до вподоби?

- Української. Люблю все - від борщу до голубців із варениками.

- Будь-ласка, кілька слів про свою сім`ю...

- Не скажу. Це таємниця.

- За характером Ви...

- Схильний до філософії оптиміст!

Розмовляв Андрій Пакош


Понравилась статья? Поделись с друзьями!
Добавить в избранное Добавить в Google - Закладки Добавить в Яндекс.Закладки Добавить в Facebook Добавить в Twitter Добавить в Мой Мир Добавить в Мемори Запостить в ЖЖ Запостить в блог на Liveinternet Поделиться на WOW.ya.ru 0
Нравится
URL
HTML
BBCode


Оглавление   |  На верх


Вход

Логин:

Пароль:


Запомнить меня
Вам нужно Авторизоваться.
Забыли Пароль?
Регистрация

На Сайте

Гостей: 4
Пользователей: 0


Статистика


Страница сгенерирована за 0.068 сек..